переводческий изыск
Взято у 
ampelios
Любий Карле XII, бойовище під Полтавою,
Слава Господу програно. Як там казав картавий:
«час покаже кузькіну мать», руїни,
кістку посмертної радості, з присмаком України,
То не зелено-квітний, битий вщент ізотопом, —
жовто-блакітний, майоріє понад Конотопом,
скравцяний з ряднини, мабуть, припасла Канада,
То й що — без хреста, хахлам аби тілько звада.
Чуєш ти, рушнік, карбованєц, насіння повна жменя,
Але винуватить у зраді, справді не нам, кацапам.
Адже ж ми й самі, сидячи під образами років сімдесят у Рязані,
Очі позаливали й гикали мов Тарзани.
Тож мовимо їм, дзвінким матюччам, дихаючи належно:
Скатертиною вам, хахли, рушніком дорога!
Крокуйте від нас у жупані, не кажучи що «в мундірє»,
за адресою на три літери, на усі чотири
боки. Нехай віднині в мазанці хором ганси:
з ляхами ставлять вас раком на лікті й коліна, поганці.
Як в зашморг сунутись — разом, галузку добираючи в хащі,
а курку з борщу смоктать позаочі масніше.
Прощавайте, хахли, разом пожили, ну то й достатньо.
Я б плюнув в Дніпро, може потече він зворотньо,
гребуючи пихато нами, мов швидкий, вщент напханий:
шкіряними кутами та споконвічною образою.
Лихим словом не згадуйте. Вашого хліба, неба,
Нам, най нас макуха вдавить, взагалі — не треба.
Навіщо псувати кров, лантя дерти кігтями.
Скінчилося мабуть кохання, якщо й було, поміж нами.
Чом копирсатись даремно в тривких коренях дієсловом?
Народжені ви землею, ґрунт — чорнозем з підзолом.
Досить качати права, шити нам се і те й інше:
Вам, кавунам, ця земля не дає спокою.
Гойда, Лєвада-степ, краля, баштан, варєнік,
Насправді втрачено мабуть більше людей, ніж грошей.
Переживемо якось. А щодо сльози в очатах,
не маємо розпоряджень, то ж годі і вам чекати.
Паняйте, орли, козаки, гетьмани, наглядачі!
Але, коли черга стане й вам вмерти, бугаї,
будете хрипотіти й скребти краєчком матраца:
рядки з Алєксандра, а не брехню Тараса.
Второй поразительный кунштюк после встреченного на полках киевского книжного перевода на украинский Миколы Гоголя
ampeliosЛюбий Карле XII, бойовище під Полтавою,
Слава Господу програно. Як там казав картавий:
«час покаже кузькіну мать», руїни,
кістку посмертної радості, з присмаком України,
То не зелено-квітний, битий вщент ізотопом, —
жовто-блакітний, майоріє понад Конотопом,
скравцяний з ряднини, мабуть, припасла Канада,
То й що — без хреста, хахлам аби тілько звада.
Чуєш ти, рушнік, карбованєц, насіння повна жменя,
Але винуватить у зраді, справді не нам, кацапам.
Адже ж ми й самі, сидячи під образами років сімдесят у Рязані,
Очі позаливали й гикали мов Тарзани.
Тож мовимо їм, дзвінким матюччам, дихаючи належно:
Скатертиною вам, хахли, рушніком дорога!
Крокуйте від нас у жупані, не кажучи що «в мундірє»,
за адресою на три літери, на усі чотири
боки. Нехай віднині в мазанці хором ганси:
з ляхами ставлять вас раком на лікті й коліна, поганці.
Як в зашморг сунутись — разом, галузку добираючи в хащі,
а курку з борщу смоктать позаочі масніше.
Прощавайте, хахли, разом пожили, ну то й достатньо.
Я б плюнув в Дніпро, може потече він зворотньо,
гребуючи пихато нами, мов швидкий, вщент напханий:
шкіряними кутами та споконвічною образою.
Лихим словом не згадуйте. Вашого хліба, неба,
Нам, най нас макуха вдавить, взагалі — не треба.
Навіщо псувати кров, лантя дерти кігтями.
Скінчилося мабуть кохання, якщо й було, поміж нами.
Чом копирсатись даремно в тривких коренях дієсловом?
Народжені ви землею, ґрунт — чорнозем з підзолом.
Досить качати права, шити нам се і те й інше:
Вам, кавунам, ця земля не дає спокою.
Гойда, Лєвада-степ, краля, баштан, варєнік,
Насправді втрачено мабуть більше людей, ніж грошей.
Переживемо якось. А щодо сльози в очатах,
не маємо розпоряджень, то ж годі і вам чекати.
Паняйте, орли, козаки, гетьмани, наглядачі!
Але, коли черга стане й вам вмерти, бугаї,
будете хрипотіти й скребти краєчком матраца:
рядки з Алєксандра, а не брехню Тараса.
Второй поразительный кунштюк после встреченного на полках киевского книжного перевода на украинский Миколы Гоголя